Золочівська
 райдержадміністрація Харківської області
Головна      Довідник      Галереї      Форум      Районні організації      Пошук
 

Про район

Паспорт району
Символіка
Сільради
Географічна довідка
Історична довідка
Економіка
Освіта
Культура і туризм
Медицина
Золочів прикордонний
Податкова інформує
Громадська рада
Протидія корупції
 

Про РДА

Керівництво
Регламент
Структура
Функції
Адмінпослуги
Колегія
Приязна адміністрація
ВВДРВ
 

Діяльність РДА

Розпорядження
Плани та звіти
Бюджет
Фінанси
Проекти
Регуляторна діяльність
 

Прийом громадян

Графік прийому
Доступ до публічної інформації
Зразки документів
Організації
 

Районна рада

Керівництво
Депутати
Комісії
Поточна діяльність
 

Пропозиції

Оголошення
Вакансії
 
 
 

Погода в Золочеві

 
 
 
 

Корисні посилання

 

 

 

Довжицька сільська рада


Сільський голова- Коник Валентина Борисівна

Тел.:(057-64) 99-2-21

Село Довжик – одне з найбільших сіл Золочівського району, розташоване в долині  річки Уди, 7 км від Золочева і 30 км від міста Харкова.

Археологічні дослідження свідчать, що  ця  територія була заселена ще в  середині другого тисячоліття до нашої ери, в середній період бронзового віку.

Поселення епохи бронзи знайдені в  1955 році поблизу Солом’яного хутора, сіл Довжик і Мала Рогозяна, вздовж річки Уди.

У 7 столітті до нашої ери ця  територія  входила до складу  Скіфської ранньорабовласницької держави. Було знайдено поселення цього часу. Пізніше було знайдено поселення  черняхівської культури. Було відкрито також поселення  сіверян. Одночасно з ранніми слов ´янами на території   Харківщини жили  кочівники – сармати, половці.

У 1239 році  монголо-татарські орди обрушились на давньоруські і половецькі поселення і знищили їх, залишивши після себе пустелю. Ця  територія майже  на 400 років перетворилась на «дике поле». Через нього Муравським шляхом, який  тягнувся від Бахчисараю до Москви, проходили і  нападали на південні російські землі орди кримських і  ногайських татар.

Спорудження наприкінці 30-х в 17 ст. Бєлгородської лінії для захисту південних кордонів російської держави від нападу ворогів зробило можливим заселення «дикого поля».

Після возз’єднання України з Росією (1648-1654 рр.) було дозволено переселення людей  з Правобережної  України на вільні землі  російського володіння. Люди, які  страждали від пограбувань татар, поляків переселилися цілими  селами  на вільні (слободні) місця. Так і виникла Слобідська Україна. Однією з таких партій переселенців були наші  предки. Вони облюбували родючу  долину  річки Уди (Сучасний Куток). Із самого початку  маленьке  поселення  отримало і свою назву – ДОВЖИК.

Топоніміка його дуже прозора, але двояка, і важко якійсь із них віддати перевагу, особливо зважаючи на те, що ніяких джерел про  походження назви не залишилось. За однією із версій слобідку Довжик заснував перший ОСАДЧИЙ КОЗАК ДОВЖИЧ. Розповідають легенду про те, що у нього були лише  дочки і прізвища такого не залишилося після  смерті  козака. А інша версія -  названо так село, бо воно довге – Довжик. Найпоширеніші прізвище довжан – Старченко, Крохмаль, Марченко, Мирошник, Собина.

З 50 років 19 століття  господарями села  були  князі  Голіцини.

У Храмі села Довжик з 1746 і до 1917 року була похована уся  родина Г.Є.Захаржевського-Донця. Маєток простояв до 1925 року.

Жителі села  по праву  гордяться  революційними  традиціями своїх батьків, які не раз виступали проти гнобителів.

У 1910-1913 рр. була збудована залізнична колія, яка йшла по землях князя Голіцина.

Після  закінчення громадянської війни село зажило  новим життям. 14 грудня 1919 року  був обраний  волосний  революційний  комітет, який очолив Захар Іванович Кушнір. Членами  його були: Дмитро Петрович Кочерга, Андрій Іванович Таряник, Олексій Васильович Мирошник, Іван Семенович  Марченко. Відділи ревкому: земельний, військовий, освіти, охорони здоров ´я, фінансовий.  Волревком вів  боротьбу з бандитизмом, розподіляв землю, допомагав Червоній Армії продовольством.

Велику роль в організації колгоспного руху, в боротьбі з не писемністю відіграла  комсомольська  організація, яка була створена у  1924 році. Організатором її став  Усік Яків Єгорович. Йому  допомагали  перша комсомольці: Тіщенко Іван Михайлович, Довгопол Гаврило Федорович, Старченко Никифор Федорович, Кочерга Олександр Дмитрович, Гребіник Микола Федорович, Марченко Валерій Миколайович, Хрипливець Дмитро, Дяченко Дмитро.

 У березні 1920 року відбулися  вибори до Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів. Селяни повністю схвалили політику радянської влади і обрали  волосну Раду.          

Так у  нашому селі  була встановлена влада Рад.

З 1920 року по 1929 рік селяни землю обробляли індивідуально.

У 1930 році  був організований  колгосп ім. Трьох Комунарів. Першим головою правління  став Кушнір Захар Іванович.

В 1931 році  з´явилося друге колективне господарство «Соціалістичний  лан». У ньому було 6 бригад по  10 чоловік у кожній. Першими  колгоспниками були : Халявка Олексій Федорович, Старченко Оксеня Михайлівна, Твердохліб  Марія Миколаївна, Собина Ганна Петрівна, Плішива Парасковія Яківна. Господарство вирощувало  цукрові буряки. Усі роботи  виконувалися  вручну.  Збирали з 1 га  по 120 ц  буряків. Це на той час був високий  урожай.

Під час голодомору в 1933 році  село вижило, лише  одиниці  померли  від голоду.

У 1934 році  три  колгоспи  об ´єдналися  в один – ім.3-х Комунарів (голова Куликов).

Колгоспники збирали  високі врожаї зернових. Найкращі показники мала бригада Бондаря Григорія Романовича. Його першого  у Харківській області  було нагороджено  орденом Леніна.        У війну  колгоспники  вирощували хліб для  фронту. Очолював колгосп ім.3-х Комунарів Сава Олексійович Довгопол, кращим членом  правління був Маковоз Леонтій Федорович.

Після війни головою колгоспу став Марченко Михайло Пилипович.

Дуже важко було піднімати зруйноване господарство. Машин не було, обробляли  землю  волами, кіньми, коровами. Орної землі було 2459га.Уже в 1953 році було  придбано п’ять машин.

Високі врожаї овочів збирала  овочева бригада на  чолі з Мирошник Іваном Васильовичем. З великою любов ´ю вирощував сади Мирошник Василь Семенович. Колгосп шість років  підряд був  учасником с/х виставки у м.Харкові  та  у м.Києві. У 1964 році колгосп реорганізовано в радгосп «Довжанський». Першим  директором  став  Кузенко Григорій Степанович. З 1966 року очолив  радгосп Лисенко Василь Петрович. При ньому  радгосп  став передовим овоче-молочним господарством в області.

У радгоспі працювало 100 механізаторів. Радгосп отримував  перехідні Червоні Знамена за високі показники в роботі. Лише одну  п’ятирічку радгосп був  нерентабельним (1976-1980). З 1966 по 1979 роки кращі  робітники були нагороджені орденами і медалями: механік  Маслій Іван Павлович нагороджений двома орденами Червоного Трудового Прапора;

механізатори – Кравченко Володимир Миколайович, Кравченко Павло Миколайович були нагороджені  орденом «Знак Пошани»;

шофер – Король Олексій Григорович – медаллю «За трудовую доблесть»;

доярка – Пивовар Галина Никифорівна – орденом «Знак пошани»,  медаллю «За трудовую доблесть»; директор – Лисенко Василь Петрович – орденом  «Знак пошани».

На фермах утримувалося  2500 голів ВРХ, на першому відділенні  працював  колектив  тваринників  комуністичної праці на чолі з  бригадиром Старченко Лідією Федорівною. Самовіддано працювали  доярки : Маковоз Віра Іванівна, Пивовар Галина Никифорівна, Марченко Ніна Іванівна, Довгопол Ніна Іванівна.

У  колгоспі працювали кваліфіковані фахівці : директор Лисенко Василь Петрович, агрономи – Головань Яків Іванович, Крохмаль Ілля Петрович, економіст – Андрєєв Микола Іванович, Бухгалтер – Євдошенко Іван Васильович, зоотехнік – Кудінов Петро Степанович, ветлікар – Балим Федір Іванович.

Цегельний завод  випускав доброякісну  продукцію для будівництва, керував  ним  Бєлєвцов  Григорій Харитонович.

На будівництві ферм і житлового комплексу працювала  велика бригада на  чолі  з бригадиром Однолітко Миколою Федоровичем і прорабом Кадничанським Віктором Олександровичем.

Чотири роки  керував радгоспом Асєєв Олександр Якович. При  ньому було  збудовано багато  будинків  для переселенців.

У 80 роках очолив  радгосп Борох Микола Григорович.

Особливу  увагу  він приділив переробці  овочевої продукції. Було  побудовано консервний  цех потужністю більше 1 мол банок. У господарстві є  молочний цех для  збереження  і переробки молока, для  виробництва масла, сирів , вершків.

На млині переробляється  соняшник, виробляється борошно, крупа, макарони. Зараз господарство  називається  СТОВ «Довжик».

До складу  Довжицької сільської ради входять три села : Довжик, Рідний Край та Вікнине, чисельність населення – 2068 чол., загальна  площа населених пунктів  5160 кв.м.

На території сільської ради знаходяться  чотири ставка (три в   селі Довжик, один  в селі Вікнине), через село Довжик  протікає річка Уди,  село Рідний Край  знаходиться на березі  Рогозянського водосховища. Біля кожного села  сільської ради  ростуть  ліси різних порід дерев (сосна, дуб, береза).

Сільським головою  у 2010 р. обрано Коник Валентину Борисівну.

В селі є  Будинок Культури на 400 місць,  загальноосвітня школа І-Ш ступенів на 360 дітей, дитячий навчальний заклад, амбулаторія  сімейної медицини.          Село газифіковане. Перший газопровід збудовано в  2001 році.

В селі Довжик будується Храм Різдва Іоанна Предтечі.


Вечір народної творчості


Персональний склад Довжицька сільська рада


 

62200 пл.Леніна 5, смт Золочів, Харківська обл.
email - mail@zolochivska-rda.gov.ua
т./ф. (057-64) 5-15-64